Степаненко Іван Никифорович - двічі Герой Радянського Союзу


Народився 13 квітня 1920 року в с. Нехайки Драбівського району Черкаської області в селянській сім’ї. Протягом 1928 – 1935 рр. навчався в семирічній Нехайківській школі. В 1931році, коли хлопцеві було одинадцять років, помирають його батько і мати, його виховувала старша сестра Варвара. По закінченню школи він два роки працював у місцевому колгоспі. У 1937 р. юнак переїхав до м. Дніпродзержинська до старшого брата, почав працювати слюсарем на вагоноремонтному заводі. В цей же час закінчив з відмінними показниками Дніпродзержинський аероклуб.


У 1940 р. призваний до лав Радянської Армії. У 1941 р. сержант Степаненко І.Н. успішно закінчив Качинську військову школу винищувальної авіації ім.Мясникова і став льотчиком – винищувачем.


Під час Великої Вітчизняної війни льотчик – винищувач Степаненко здійснив 414 бойових вильотів, особисто збив 33 фашистські літаки. Окрім двох Золотих Зірок Героя, нашого земляка нагороджено багатьма медалями і орденами, зокрема: орденами Червоної Зірки, Червоного Прапора, Вітчизняної війни. У 1949 році І.Н. Степаненко закінчив Військову академію ім. М.В.Фрунзе, в 1957 – Академію Генерального Штабу, працював на командних посадах у Військово – Повітряних Силах. З 1976 р. він – генерал – майор авіації запасу. Іван Никифорович написав книгу «Полум’яне небо», присвячену радянським воїнам – винищувачам.


Герої Радянського Союзу, уродженці Драбівщини.

Гнучий Пантелеймон Панасович – народився 6 серпня 1925 року в с. Степанівка Драбівського району Черкаської області.


Жагала Віктор Макарович – народився 20 серпня 1920 року на станції Драбів Драбівського району Черкаської області.


Загородський Михайло Пилипович – народився 18 вересня 1902 року в с. Яворівка Драбівського району Черкаської області.


Куниця Семен Андрійович – народився 16 березня 1914 року в с. Великий Хутір Драбівського району Черкаської області.


Ластовський Максим Онуфрійович - народився 20 травня 1905 року в с. Михайлівка Драбівського району Черкаської області.


Романюк Василь Григорович – народився 30 січня 1910 року в смт. Драбів Черкаської області.


Солопенко Тимофій Іванович – народився в листопаді 1899 року в с. Перервинці Драбівського району Черкаської області.


Удод Іван Миколайович – народився в 1920 році в с. Мехедівка Драбівського району Черкаської області.


Перша жінка в Україні – Герой України


Історичний факт: в 2001році найвище звання – Герой України – отримала першою серед жінок в Україні Тамара Сергіївна Прошкуратова – учителька з Драбова.


Т.С.Прошкуратова – заслужений вчитель України, Герой України, авторка інтегрованого посібника з граматики, народознавства, природознавства «Стежина. Рідне слово».


Народилася 23 серпня 1958 р. в с. Золотоношка Драбівського району Черкаської області в сім’ї службовців.


1965-1973 рр. – навчалася в Драбівській середній школі ім.С.Васильченка.
1973-1977 рр. - навчання в Переяслав-Хмельницькому педагогічному училищі за спеціальністю «вчитель молодших класів».


1977р. – починає працювати в Драбівській середній школі ім. С. Васильченка.
1978-1983рр.- заочне навчання на факультеті російської філології Черкаського державного педагогічного інституту.


1983р. – займається науковою роботою. Життя Тамари Сергіївни проходило у напруженому ритмі. Крім роботи в школі, це і часті поїздки до Києва, пов’язані з роботою над дисертацією, це і читання лекцій в навчальних педагогічних закладах області (м.Черкаси, Корсунь-Шевченківський, Умань).


У 1984 році талановитому педагогу вручено найвищу відзнаку Міністерства освіти України – звання «Відмінник народної освіти».


З 1992 р. Тамара Сергіївна – вчитель – методист України.


1998р. – Указом Президії Верховної Ради України присвоєно почесне звання Заслуженого вчителя України.


1998р. – розроблений Прошкуратовою Т.С. інтегрований посібник із граматики, народознавства, природознавства «Стежинка» визнаний одним з найкращих серед поданих на конкурс, організований Міністерством освіти України та Міжнародним фондом Відродження.


21 серпня 2001р. – Указом Президента України Л.Кучми вчительці початкових класів Драбівської загальноосвітньої школи ім.С.Васильченка Прошкуратовій Т.С. за творчу самовіддану працю, за визначні особисті здобутки в освітянській діяльності присвоєна найвища нагорода президента України – звання Героя України з врученням ордена Держави. 22 серпня 2001р. орден було вручено Прошкуратовій Т.С. особисто Л.Кучмою в Маріїнському палаці.

Масло Михайло Кирилович

Масло Михайло Кирилович народився 11 лютого 1918 року в селі Мойсівка Драбівського району в родині селянина-бідняка. З Драбівщиною пов’язане все життя поета. До школи пішов у селі Мойсівка, де була початкова школа. Закінчивши початкову школу, почав ходити до середньої школи смт.Шрамківка. Після закінчення працював піонервожатим, учителем у сільських школах. Закінчив Лубенський вчительський інститут.


Велику вітчизняну війну пройшов рядовим стрілецького полку, мав нагороди. Після війни повертається до вчительської діяльності, заочно закінчив мовно-літературне відділення Черкаського педагогічного інституту. Понад 40 років викладав українську мову і літературу , жив у Ковалівці, недалеко від кононівських полів.


66 років Михайло Масло прожив у селі, присвятив йому, сільським трудівникам кращі свої твори. Автор десяти збірок поезій: «Дорогою в поле», «Земля батьків», «День прибуває», «Від імені сіл», «Жайворонки», «Спалахи», «Гроно». «Літо», «Передчуття весни».


27 грудня 1987р. Масло М.К помер і був похований у с.Ковалівка Драбівського району Черкаської області. Після смерті поета вийшла його остання збірка «Вінок з колосків». У 1987 р. у Ковалівці, де вчителював Масло М.К., відкрито меморіальний музей.


Поетеса, вчителька Ступаченко Валентина Іванівна.


Народилася 20 березня 1951 року в селі Михайлівка Драбівського району.


Закінчила Михайлівську 8-річну школу у 1966 р., а потім Драбівську десятирічку у 1968 р. Цього ж року вступила на філологічний ф-т Ніжинського державного педінституту ім. М.В.Гоголя, який закінчила у 1972 році. За призначенням працювала учителькою української мови та літератури у Білоусівській восьмирічній школі, а з 1974 року – учителька української мови і літератури Драбівської СШ.


З 1985 – 1987 рр. навчалася у Київському педінституті ім.Горького на дефектологічному ф-ті. Нині працює логопедом шкіл Драбівського району. Вірші почала писати ще в студентські роки.


В.І.Ступаченко – автор поетичної збірки « Я прийшла від землі». На її вірші місцеві аматори Василь Сириця, Петро Отвіновський, Ольга Маркевич та кобзар Михайло Коваль написали понад десять пісень: «Україна моя», «Повези мене, коню», «Пісня про Драбівщину» і т.д.


Поет-прозаїк Пепа Вадим Іванович


Народився 9 січня 1936 року в смт Драбів.


Закінчив факультет журналістики Київського державного університету. Працював кореспондентом газети «Літературна Україна», завідуючим відділом художньої літератури газети «Друг читача».


З 1988 року В.І.Пепа – член Спілки письменників України, лауреат літературної премії ім.Нечуя –Левицького. Автор книжок для дітей «Найкращий трамвай»(1979), «Прилетів лелека»(1986), художньо-документальної повісті «Не підведи брате»(1981), поетичної збірки « Скажи мені, соколе»(1987).


У видавництві «Веселка» вийшла з друку книжка В.І.Пепи «Горохова скриня»(1994) та художньо-історичні нариси «Ключі од вирію».


В.І. Пепа – автор кіносценаріїв «Автор Головко», «Петро Панч», «Право на мрію», «Квіти Черлятки», історичної розвідки «Україна в дзеркалі тисячоліть». Проживає в м. Київ.


Художник Падалка Іван Іванович
(1984 – 1937 рр.)


Народився в селі Жорнокльови Драбівського району в родині селянина – середняка.

В своєму селі закінчив церковно-приходську школу, а 1907-1909 рр. навчався в Нехайківському двокласному училищі. Потім навчався в Миргородській художньо-промисловій школі. В 1917 році закінчив Київську художню школу і вступив до Української академії мистецтв. Після закінчення працював у Миргородському і Межигірському художньо-керамічних технікумах. А в 1934-1936 рр. працював професором живопису в Київському художньому інституті.


Художник Падалка залишив багату творчу спадщину.
Географія світових виставок, на яких експонувалися твори українського митця Івана Падалки величезна: Амстердам, Кельн, Вінтертур, Стокгольм, Осло, Данціг, Венеція, Цюріх, Берн, Берлін, Відень, Лондон, Оксфорд, Женева, Прага, Париж, Японія.


30 вересня 1936 року І.І.Падалка був арештований як «ворог народу». При арешті було конфісковано весь його архів і він не зберігся.


Суд відбувся в жовтневому палаці м.Києва в липні 1937 року. Військова Колегія Верховного Суду СРСР засудила І.І. Падалку, професора М.Л.Бойчука до вищої міри покарання – розстрілу. В цей же день вирок було виконано.


Аж 1 лютого 1958 року Військова Колегія Верховного Суду СРСР переглянула справу І.І.Падалки, М.Л.Бойчука і реабілітувала їх посмертно.


Сільський художник світового рівня Лисенко Іван Іванович (14.09.1921 – 2.09 1997)

Заслужений майстер народної творчості України, лауреат премії ім. К. Білокур.
Народився, проживав і помер у с.Золотоношка Драбівського району. Його творча спадщина як самодіяльного художника налічує понад 150 картин. Учасник багатьох республіканських виставок.


Робота самодіяльного художника, заслуженого майстра народної творчості України Івана Івановича Лисенка із села Золотоношка «Свято зими в Драбові» уміщена до Всесвітньої енциклопедії мистецтва, де зібрано найзнаменитіші твори самодіяльних художників світу за останні 100 років. У житті Івана Івановича Лисенка факти його біографії найчастіше напрочуд дивно переплетені з селом і мистецтвом.


На картонках, дощечках і полотнинах Івана Івановича оживало рідне село з неповторними краєвидами, вирували весілля й свята, зупинялися перед зором митця самовіддані воїни й орачі. Глибокий знавець народних традицій сільський художник передає на полотні своє від них захоплення. Вдумливі картини «Ранок на Івана Купала», «Патріарх будівельників у селі Золотоношка», «Рушники баби Наталки», «Свято зими в Драбові», «Лелеки дитя принесли», «Щедрий вечір» принесли йому визнання, дипломи й лауреатство.


І.І.Лисенко – великий ентузіаст. Це він зібрав багатющу колекцію картин примітивників з Грузії, Бєларусі, Молдови, Азербайджану, далекого Сибіру…


Життя Лисенка І.І. – прекрасний приклад самовідданого служіння людській радості, високим ідеалам, людяності, красі.


Художник Деркач Іван Єгорович


Народився 14 лютого 1940 року в с. Безпальче Драбівського району Черкаської області в родині хліборобів.


Ще навчаючись у Безпальчівській школі, він багато малюнків робив олівцем, аквареллю, брався і за великі полотна олією. Після закінчення школи Іван Єгорович поступає на навчання до Московської художньої академії народної творчості, на відділ живопису. А потім заочно закінчує Львівський поліграфічний інститут ім. І.Федорова (відділ графіки), одержує спеціальність художника-графіка, оформлювача друкованої продукції.


Працює спочатку художником-оформлювачем в Драбівській художній майстерні, а потім її завідувачем. Цій роботі присвятив 30 років.


1991 р. – іде на заслужений відпочинок. Але основну мрію свого життя – творити картини – продовжує втілювати в дійсність. Адже малювати почав ще в три роки. А перші кольорові олівці завезла йому сестра із Західної України.


Картини Деркача І.Є. вражають багатством красок і довершеністю змісту. Вони виставлені не тільки в Україні, але знаходяться в Росії, Польщі, Німеччині, США, Індії, Чехії.


Картини Деркача І.Є. можна зустріти в краєзнавчих музеях, на Сорочинських ярмарках, на Шевченківських святах в Каневі, на виставках до Дня Незалежності.
Має Деркач І.Є і грамоти та дипломи, але найдорожчими для нього є захоплення шанувальників його творчості більше ніж 400 картинами, споглядання яких дарує нам почуття прекрасного.


Городинець Іван Сергійович
Заслужений учитель України. Активний і невтомний краєзнавець.



Народився 3 вересня 1927 року в козацькому селі Безпальче Драбівського району Черкаської області.


Дитинство провів у селі. У 1935 році пішов до першого класу, а в 1941 році, по закінченні 6-ти класів, навчання скінчилось,тому що почалася війна. Під час окупації працював в громадському дворі на різних роботах. В 1944 році призваний в ряди Червоної Армії, служив в артилерійському полку, брав участь у бойових діях в період Великої Вітчизняної війни з лютого 1945 р. до кінця війни, був поранений, учасник визволення Польщі.


У 1954-1957рр. навчається заочно у середній Безпальчівській школі і отримує атестат.


У 1962 році поступає на навчання на загальнонауковий факультет Черкаського педагогічного інституту, а в 1964 році переводиться на історичний факультет Київського державного університету ім.Т.Г.Шевченка, який закінчив у 1968 році.


Працюючи вчителем історії Безпальчівської школи, Іван Сергійович почав займатися краєзнавчою роботою, створив чудовий музей Бойової і Трудової слави.


Городинець І.С. не тільки педагог, він – чудовий лектор, голова товариства пам’яток історії та культури, його з упевненістю можна назвати патріархом музейної та краєзнавчої справи, адже Городинець І.С. понад 30 років збирав матеріали з історії рідного села, працював у державних архівах Росії і України, бібліотеках України, державних музеях, друкувався на сторінках не тільки районної газети, а й таких видань як журнали «Київ», «Україна», «Розбудова держави», «Краєзнавець Черкащини», « Українська наука і культура». Впродовж багатьох років він збирав і опрацьовував матеріали про загиблих односельчан з часу Першої світової та громадянської воєн, в голодні 1932-1933 рр. під час Великої Вітчизняної війни 1941-1945 рр. та в різних локальних війнах повоєнного періоду.


І.С. Городинець – автор книг «Український художник І.І.Падалка», « Книга пам’яті села Безпальче», « Війна проти власного народу».


Нагороджений: орден «Знак Пошани»(1976), медалі за участь у Великій Вітчизняній війні.

Кiлькiсть переглядiв: 93

Коментарi